Урок 9

УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВИЗВОЛЕННЯ

1. Радянські підпільники та партизани.

Вперше заклик до створення партизанських загонів прозвучав в директиві РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 29 червня 1941р. Проте організувати масовий партизанський рух вдалося не відразу. Це зумовлено декількома причинами. Ще в середині 30 –х років була згорнута програма підготовки партизанських кадрів на випадок війни. Це було зроблено у зв’язку зі зміною військової доктрин з оборонної на наступальну. В 1937 – 1938 рр. частина підготовлених для партизанської війни спеціалістів була репресована. Тому в1941 р. партизанські та підпільні структури в Україні доводилось створювати практично “з нуля”.

У тяжкій обстановці, викликаній швидким просуванням противника і відступом радянських військ, ряд підпільних організацій створювались по­спіхом, не були достатньо відпрацьовані і узгоджені питання про підго­товку паролів, явочних квартир, зв’язкових. Порушувалися правила конспірації - до списків майбутніх підпільників мало доступ багато людей, наради, інструктажі проводилися відкрито.

У перший період війни негативно позначилась на справі відсутність єдиного органу, який би займався підготовкою і засилкою у тил против­ника організаторів підпільної боротьби, партизанських загонів, спеці­альних диверсійних і розвідувальних груп. Загони радянських партизан в Україні створювались декількома шляхами:

• серед “оточенців” (залишки радянських підрозділів, які потрапили в оточення, але не втратили боєздатність);
• на основі диверсійних груп 4-го управління НКВС (16 % усіх партизанських загонів);
• з ініціативи місцевих жителів як реакція на німецький окупаційний режим;
• за ініціативи партійних органів.

Великі партизанські загони, як правило, формувались за змішаним принципом: їх кістяк становили оточенці, представники НКВС, партійного апарату, основна частина особового складу – робітники (35 %)та селяни (47 %). Недоліки в організації партизанського руху призвели до великих втрат серед радянських партизан в початковий період війни. На червень 1942 р. діяли тільки 22 загони. Зрушення відбулись навесні 1942 р., коли в Брянських лісах сформувались великі партизанські з’єднання С. Ковпака, О. Сабурова та ін. 30 травня 1942 р. створено Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР). Його очолив перший секретар ЦК КП (б) Білорусії П. Пономаренко. Водночас почали діяти і сім новоутворених у структурі ЦШПР фронтових партизанських штабів. Серед них – Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.

Починаючи з осені 1942 р. покращилось забезпечення радянських партизанських загонів. Найбільші загони і з’єднання перейшли до тактики рейдів в тилу супротивника. Першими цільовими рейдами стали передислокації восени 1942 р. партизанських з’єднань С.Ковпака та О. Сабурова з Брянських лісів на Правобережну Україну. Внаслідок рейду утворився партизанський край в чотирикутнику Олевськ – Овруч – Мозир –Суров з населенням 200 тис. осіб під контролем українських та білоруських радянських партизан. 1 лютого – 14 березня 1943 р. тривав Степовий рейд кавалерійського з’єднання на чолі з М. Наумовим.

Мал. 1. С. Ковпак.

Мал. 2. О. Сабуров.

Карпатський рейд з’єднання С. Ковпака, який розпочався 12 червня 1943 р. та мав на меті, крім боротьби з окупантами, нейтралізацію діяльності УПА в західній Українії. В цілому він закінчився невдачею, але цей рейд продемонстрував слабкість окупаційної влади, яка довгий час не могла зупинити просування партизан. Наймасштабнішою акцією радянських партизан була «рейкова війна» яка передбачала напади на залізниці з метою припинити постачання німецької армії. «Рейкова війна» сприяла перемозі радянських військ в битві на Курській дузі.

В населених пунктах активно діяли підпільні організації. Головні напрямки їх роботи – збір розвідувальної інформації, пропаганда, диверсії, саботаж. Найбільш відомим підпільними організаціями були “Молода гвардія” у Краснодоні Ворошиловградської області, (нараховувала близько 100 юнаків та дівчат), “Партизанська іскра” (с.Кримки Миколаївської області); Потіївська підпільна молодіжна організація (на Житомирщині) та інші.

2. Діяльність ОУН. Українська повстанська армія.

У 1940 р. відбувся остаточний розкол ОУН на дві течії – помірковану на чолі з А. Мельником (ОУН-М) і радикальну (революційну), керовану С. Бандерою (ОУН-Б). Обидві організації вважали головним ворогом Радянський Союз, тому на передодні радянсько-німецького конфлікту співпрацювали з Німеччиною. В квітні 1941 р. ОУН(Б) за домовленістю з німецьким командуванням розпочало створення “Дружини українських націоналістів” в складі вермахту. Цей підрозділ складався з двох батальйонів – “Нахтігаль” та “Роланд”. Підрозділ був невеликий – особовий склад обох батальйонів складав близько 700 осіб. Після нападу Німеччини на СРСР провідники ОУН розгорнули діяльність з підготовки легальних по­хідних груп, на які покладалося завдання організувати у містах і селах окупованої німцями України національні державні установи, міліцію, військо, громадські організації, революційні комітети, що повинні були в умовах окупації організовувати державне, господарське і суспільно-політичне життя.

Проголошення акту відновлення Української держави. Прибувши до Львова, спеціальна група, очолювана заступником С. Бендери Я. Стецьком, 30 червня 1941 р. на засіданні громадськості міста прийняла Акт відновлення Української держави. У відповідь  5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька та відправляють їх у концентраційний табір Заксенгаузен оскільки вони відмовились відкликати Акт відновлення Української держави. Було заарештовано 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно, розпочалось переслідування бандерівців. В нових умовах ОУН (М) продовжувала співпрацювати з Німеччиною, а ОУН (Б) розпочала створення власних збройних загонів.

Мал. 3. С. Бандера

Мал. 4. Р. Шухевич.

УПА. Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 р. - день Покрови, свято Богородиці, покровительки Війська Запо­різького. Проте своє формування

Мал. 5. Українські повстанці.

націоналістичне підпілля розпочало ще в 1941 р., саме тоді в серпні на Волині з'являється антирадянські партизанські збройні формування під керівництвом Тараса Бульби-Боровця. Згодом ці формування отримали назву "Поліська Січ". Загальна чисельність формувань "Січі" складала 2-3 тисячі осіб. Загострення ситуації та протистояння не лише з червоноармійцями, але і німцями посилило авторитет "Січі", яку перейменували в Українську повстанську армію. В середині 1943 р. сили УПА були залучені до своїх загонів ОУН. Остаточне формування основних бойових з’єднань УПА відбулось в листопаді 1943 р. Всі бойові з’єднання та загони УПА підпорядковувались Головному військовому штабу. Всі загони входили до складу трьох Генеральних воєнних округ - УПА-Північ (Волинь і Полісся); УПА-Захід (Галичина, Закерзоння, Буковина, Закарпаття), створена на основі УНС; УПА-Південь (Поділля, Південна Волинь, Кременеччина). Четверту округу – УПА-Схід, не вдалося утворити. В вересні 1943 р. введена посада Головнокомандувача УПА, ним став Роман Шухевич (псевдо –Тарас Чупринка).

Кожна з генеральних округ поділялась на воєнні округи (групи). В складі військових округ діяли окремі загони (інші назви – курені, бригади) які були основними тактичними одиницями в 1943– 1945 рр. Чисельність куреня становила від 300 до 600 бійців. Курені часто мали на озброєнні міномети і навіть гармати. Курінь поділявся на сотні (відділ). Чисельність сотень залежно від обстановки коливалась від 60 до 200 бійців. Найменшими структурними одиницями були чоти (підвідділи) та рої. Відкрите протистояння з німцями розпочалось з лютого 1943 р., повстанці перешкоджали вивозу робочої сили до Німеччини, лише за жовтень-листопад 1943 р. УПА мала 47 збройних зіткнень з німцями. Починаючи з 1944 р. починається протистояння УПА з радянськими регулярними підрозділами та спецслужбами.

УПА доводилось воювати на декілька фронтів:

1. Проти німецьких військ та їх союзників.
2. Проти польських загонів Армії Крайової (АК).
3. Проти радянських партизан та регулярних чатсин Червоної армії.

Мал. 6-7. Агітація українських повстанців.

Зростання лав УПА, поповнення людьми різних національностей та політичних поглядів зумовлювали необхідність суттєвого перегляду ідеології та політики ОУН - Б. Саме тому в серпні 1943 р. був скликаний ІІІ Надзвичайни великий збір ОУН, який розширив соціально-економічну та політичну платформи ОУН. Організація відмовилась від одноосібного домінування в політиці, визнала право на існування інших політичних партій, свободу слова, друку. Для кращої координації національно-визвольного руху під час війни 11 липня 1944 р. було скликано збори, в яких взяли участь 20 представників різних партій Західної України. Так було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). З приходом червоноармійців в Західну Україну УПА продовжили боротьбу за самостійну соборну Україну.

3. Визволення території України віднімецьких військ.

Визволення України від німецьких військ відбулось після Сталінградської та Курської битви. Переслідуючи розбитого ворога, радянські війська здійснили Белгородсько-Харківську операцію, звільнили Харків. Протягом літа-осені 1943 р. проведені Донбаська, Чернігівсько-Прип’ятська, Смоленська, Брянська, Новоросійсько-Таманська, Мелітопольська, Керченська та інші операції.

Після поразки на Курській дузі німецьке командування розраховувало стабілізувати фронт по Дніпру. З цією метоюпо правому берегу Дніпра була створена потужна система украплень, яка отримала назву “Східний вал”. При штурмі “Східного валу” радянське командування допустилось декількох серйозних прорахунків. Було вирішено звільнити Київ до 7 листопада1943 р., річниці Жовтневої революції. Як наслідок підготовка через Дніпро проводилась поспіхом, що призвело до значних невиправданих втрат. Радянським військам довелося переправлятись через Дніпро без достатньої кількості переправочних засобів, під сильним вогнем супротивника. Ціною великих втрат (до 40 тис. вбитих) було захоплено плацдарм в районі Букрина. Сюди переправилась танкова армія П. Рибалка для наступу на Київ. Проте швидко з’ясувалось, що місце для плацдарму було обрано дуже невдало. Місцевість тут була вкрита ярами, що утруднювало рух танків. Як наслідок, у жовтні 1943 р. війська Воронезького фронту (з 20 жовтня 1943 р. - 1-й Український) двічі робили спробу з Букринського плацдарму прорвати оборо­ну противника, але успіху не досягли. Тоді радянське командування вимушено було піти на ризикований крок. Танкова армія П. Рибалка форсувала Дніпро у зворотному напрямку, зробила марш на північі знову форсувала Дніпро в районі Лютіжа. Такий маневр виявився несподіванкою для німецького командування. Воно не було готове для оборони в цьому районі. Це дозволило армії Рибалка зробити стрімкий марш на Київ. 6 листопада 1943 р. столиця України була звільнена від німецьких військ. В боях за Київ загинуло до 240 тис. радянських солдат і офіцерів.

Мал. 8. Звільнений Київ.

В 1944 р. радянські війська провели серію успішних наступальних операцій на території України:

• Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 р. –січень 1944 р.);
• Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 р.);
• Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 р.);
• Криворізька операція (січень – лютий 1944 р.);
• Проскурівсько-Чернівецька операція (березень 1944 р.);
• Умансько-Ботошанська (березень 1944 р.);
• Одеська операція (березень 1944 р.);
• Кримська операція (квітень-травень 1944 р.);
• Львівсько-Сандомирська (липень-серпень 1944 р.);
• Яссько-Кишинівська (серпень 1944 р.);
• Східно-Карпатська (вересень – жовтень 1944 р.).

Мал. 9. Воєнні дії 1942-1945 рр.

Після звільнення від німецьких військ Криму, радянська влада розпочала насильницьку депортацію кримських татар та малих народів. З Криму виселено 183 тис. татар, 12,4 тис. болгар, 9,6 тис.вірмен. Приводом для депортації була співпраця частини представників цих народів з окупаційною німецькою владою. Нащадки депортованих отримали можливість повернутись на батьківщину лише після перебудови в СРСР.

28 жовтня 1944 р. територія України була повністю звільнена від загарбників. Українські фронти відіграли вагому роль в остаточному розгромі Німеччини та її сателітів. Із Сандормирського плацдарму війська Першого Українського фронту у взаємодії з іншими фронтами перейшли в наступ, звільнивши південні райони Польщі. В квітні-травні 1945 р. фронт взяв участь в Берлінській, а згодом Празькій операціях. Другий Український фронт у взаємодії з Третім Українським фронтом здійснили Яссько-Кишинівську наступальну операцію та брали участь у визволенні Румуніїта Болгарії. Четвертий Український фронт оволодів перевалами Карпат та звільняв Закарпатську Україну. 8 травня нацистська Німеччина капітулювала. 9 травня ми відзначаємо як День Перемоги. 2 вересня капітулювала Японія і цією подією завершилась Друга світова війна.

Внесок України у перемогу. За роки війни учасникам бойових дій було вручено 7 млн орденів та медалей. З них 2,5 млн припало на частку уродженців України. Матеріальні втрати СРСР становлять до 40% сукупних втрат, заподіяних всім учасникам війни, матеріальні втрати України дорівнюють приблизно 40% загальносоюзних втрат. Сукупність втрати громадян України оцінюють в діапазоні 7-8 млн. Свідченням визнання ролі України в перемозі стала її участь в заснуванні ООн, 25 червня 1945 р. в Сан-Франциско відбулось урочисте підписання Декларації про створення ООН, від УРСР її підписав Д. Мануїльський.

Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1941 р. 30 червня - проголошення Акту відновлення Української держави у м. Львові ОУН-Б;
1941 р. 5 липня - арешт гестапівцями С. Бандери, Я. Стецька, початок репресій проти бандерівців;
1942 р. 18 грудня - початок визволення України від нацистів - звільнено с. Півнівка Ворошиловградської області;
1943 р. 23 серпня - визволено Харків;
1943 р. 6 листопада - визволено Київ;
1944 р. 27 липя - визволено Львів;
1944 р. 8 жовтня - завершення визволення радянськими військами території УРСР - звільнення с. Лавочного Львівської області;
1945 р. 8 травня - підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини;
1945 р. 26 червня - підписання у Москві Чехо-Словаччиною договору, за яким Закарпатська Україна відійшла до СРСР і стала частиною УРСР;

ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА (1945 - ПОЧ. 1950). КУЛЬТУРА

1. Остаточне визначення кордонів та зовнішньополітичне становище УРСР.

Визначення кордонів. Одним з найважливіших наслідків Другої світової війни для України було остаточне визначення західних кордонів УРСР. 16 серпня 1945 року між СРСР і Польською республікою укладений договір про радянсько-польський кордон. За цим договором, кордон між обома країнами встановлювався вздовж лінії Керзона з відступами від неї у деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі. 10 лютого 1947 р. підписаний радянсько-румунський договір, Румунія визнавала входження Північної Буковини, території колишніх Хотинського та Ізмаїльського повітів до складу УРСР. 26 листопада 1944 р. в Мукачеві І з’їзд делегатів народних комітетів Закарпатської України ухвалив маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР. 29 червня 1945 р. підписано договір та протокол до нього про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини та про її возз'єднання з радянською Україною. Як наслідок, більшість західноукраїнських земель увійшло до складу УРСР. Українські етнічні землі – Лемківщина, Холмщина, Надсяння (т.з. Закерзоння) відійшли до Польщі.

Вихід УРСР на міжнародну арену. На Ялтинській конференції (лютий 1945 р.) США та Великобританія погодились підтримати пропозиції Радянського Союзу щодо прийняття

Мал. 1. Делегація УРСР на Установчій сесії ООН.

Української РСР та Білоруської РСР в члени Організації Об’єднаних Націй. 25 квітня 1945 р. делегація УРСР взяла участь в установчій конференції ООН в Сан-Франциско, в тому числі представники України взяли участь у розробці Статуту ООН. Україна стала однією з країн засновниць ООН. У січні 1946 р. у Лондоні відкрилася 1-а Генеральна Асамблея ООН. На ній УРСР обрана членом Економічної та Соціальної рад. Представники УРСР увійшли до складу органів ООН. Протягом 1948-1949 рр. УРСР була непостійним членом Ради Безпеки ООН. На 1950 р. УРСР була членом 20 міжнародних організацій.

Проте зовнішню політику УРСР важко назвати самостійною, адже визначалась вона не в Києві, а в Москві, про це свідчить те, що до 1991 р. УРСР не встановила дипломатичні відносини з будь-якою іншою державою. В зовнішньополітичній діяльності УРСР абсолютно підтримувала СРСР, а українські дипломати перебували у фарватері загальносоюзних. Але варто відзначити і позитивні наслідки зовнішньополітичної діяльності УРСР - Київ отримав можливість брати участь в обговоренні міжнародних проблем та інформувати світову громадськість про життя та культуру України.

2. Відбудова народного господарства.

У внутрішній політиці головним завданням була швидка відбудова економічного потенціалу республіки. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон “Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української РСР на 1946 – 1950 рр.” В ньому були визначені такі головні завдання:

• збільшити обсяги промислового виробництва на 3 % у порівнянні з 1940 рр. (для промисловості республіканського та місцевого підпорядкування – на 8,6 %);
• збільшити виробництво електроенергії на 13 % від довоєнного рівня;
• підвищити продуктивність праці на 36 %;
• досягнути довоєнний рівень посівних площ, відновити довоєнне поголів’я худоби всільському господарстві.

Методи відбудови промисловостіУкраїни :

• “мобілізація коштів населення” на відбудову народногого сподарства через систему оподаткування, державних позик;
• значні капіталовкладення з державного бюджету (в першу чергу на відбудову важкої промисловості);
• максимальне залучення трудових резервів;
• широке використання праці в’язнів.

Наслідки відбудови промисловості слід оцінювати позитивно. В роки четвертої п’ятирічки (1946 – 1950 рр.) обсяг промислового виробництва у цілому перевищив довоєнні показники на 15%, тобто на 10% більше ніж планувалося. Темпи зростання промислового виробництва були надзвичайно швидким – понад 30% на рік.  У 1950 р. підприємства України давали 47,8% загальносоюзного видобутку вугілля, 54,2 коксу, 30,6% сталі, 38,4% металургійного обладання, 71% цукру-піску. Вантажообіг по залізницях республіки у 1950 р. на 18% перевищував показник 1940 р. Автоперевезення дорогами УРСР в цей період здійснювало понад 18 тисяч вантажівок. Розпочалась електрифікація українських сіл, у 1950 р. в УРСР електрифіковано 18% колгоспів, 88% МТС, 90% радгоспів. Варто зазначити, що електроенергія використовувалась у першу чергу для освітлення приміщень, а не для механізації парці колгоспників.

Мал. 2. Відбудова Краматорського металургійного заводу

Проте були і серйозні недоліки. Відбудова промисловості здійснювалась екстенсивними методами, ще більше поглибилась диспропорція у розвитку важкої і легкої промисловості. Відбудовані підприємства починали відразу працювати на загальносоюзний народногосподарський комплекс. Існувала нагальна потреба в модернізації промислового виробництва. В грудні 1947 р. була одночасно скасована карткова система (введена в роки війни) та проведена конфіскаційна грошова реформа.

Сільське господарство за підсумками четвертої п’ятирічки досягло лише 90% довоєнного рівня. До головних причин відставання сільського господарствау 1945 – 1953 рр. слід віднести:

• наслідки військових дій;
• відсутність економічної самостійності колгоспів та радгоспів у поєднанні з недостатнім фінансуванням з боку держави;
• жорстока та негнучка аграрна політика, які ігнорувала інтереси сільгоспвиробників;
• важке матеріальне становище трудівників села, відсутність зацікавленості врезультатах праці;
• голод 1946 –1947 рр.

Більше того сільське господарство мало стати одним з головних джерел відбудови народного господарства, саме тому, основний тягар ліг на українське селянство, яке було прикріплене до колгоспів. Перед війною частка чоловіків серед працездатних колгоспників становила 49%, а в останньому воєнному році - трохи більше 20%. У МТС катастрофічно не вистачало техніки, запчастин та пального. Щоб активізувати працю селян влада продовжувала практикувати соціалістичні змагання, продовжувався наступ на українське селянство, 21 лютого 1948 р. було видано указ Президією Верховної Ради СРСР "Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільсьому господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". 

Мал. 3. Охоронці врожаю, 1947 р.

Голод 1946-1947 рр. В 1946 р. в Україні склались дуже несприятливі природні умови. Малосніжна зима та посуха влітку призвели до загибелі майже 900 тис. га зернових. На уцілілих площах урожай зернових культур складав лише 3,8 центнера з гектара (показник 1940 р. –12 центнерів з гектара). Такими ж низькими були врожаї інших культур – картопліта овочів. Внаслідок нестачі кормів загострилась ситуація в тваринництві. Навіть в таких екстремальних умовах замість допомоги сільському господарству держава продовжувала вимагати від колгоспів виконання плану хлібозаготівель. Більше того, не зважаючи на неврожай союзний уряд підвищив норми заготівель зерна для УРСР. Для виконання плану нереальних хлібозаготівель влада часто вдавалась до репресивних заходів. Неминучим наслідком такої політики став голод взимку 1946 – 1947 рр., який у тій чи іншій мірі охопив всі області України за виключенням західних. Усього у 1946 – 1947 р. від голоду померло близько 800 тис. осіб, з них найбільше в Харківській, Запорізькій, Ворошиловградській, Сталінській та Одеській областях.

3. Особливості розвитку західних областей УРСР

Становище в західноукраїнських областях в після воєнний період мало свої особливості:

• тут тривала збройна боротьба ОУН та УПА проти радянської влади. 5 березня 1950 р. загинув головнокомандувач УПА Роман Шухевич;
• в регіоні відбувалися масові депортації населення. В 1944 – 1946 р. тривав т.з. «обмін населенням» між Радянським Союзом і Польщею. Поляки з Галичини і Волині депортувалися в Польщу, українці з Закерзоння (Холмщини, Лемківщини, Надсяння) – в УРСР;
• в квітні 1947 р. польська влада провела операцію «Вісла». Українське населення, яке залишалось до того часу в Закерзонні було насильно депортовано в західні і північні райони Польщі з метою асиміляції;
• в березні 1946 р.була ліквідована Українська греко-католицька церква. Під примусом влади Львівський собор проголосив скасування Брестської унії 1596 р. та “возз’єднання” греко-католицької церкви з Російською православною;
• в регіоні швидкими темпами відбувалась індустріалізація. Тут спостерігались найшвидші в Україні темпи розвитку промисловості. В західноукраїнських областях довоєнний рівень виробництва був дотягнутись вже в 1948 р. (по всі Україні– в 1950 р.);
• в сільському господарстві західних областей відбувалась насильницька колективізація, яка вцілому завершилась в 1950 р. Повільні темпи колективізації пояснюються опором збоку ОУН та УПА;
• було запроваджене безкоштовне медичне обслуговування, розбудована мережа лікарень;
• розвивалась шкільна освіта. В регіоні почала діяти мережа вищих навчальних закладів. Українізація освіти поступово змінювалась русифікацією.

Радянізація Західної України почалася, як і в попередні роки з репресій. Першими жертвами репресій стала УГКЦ, духовенсту та віруючим було запропоновано злитися з Російською православною церквою. Митрополит Йосип Сліпий у квітні 1945 р. був заарештований з групою єписокпів, їх було засуджено до таборів на півночі СРСР. У цьому ж місяці група віруючих, які були агентами НКВС зібрала у Львові собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії і підпорядкування галицької церкви московському патріарху Алексію. 

Мал. 4. Учасники Львівського собору, 1946 р.

Наступним кроком став курс на індустріалізацію, який передбачав перетворення Львова на великий промисловий центр. Тут було побудовано великий завод автонавантажувачів та автобусний завод, який розпочав роботу в травні 1951 р. В 1946-1947 рр. в Дрогобицькій області було відкрито газові родовища, а в 1949 р. - побудовано найбільший в СРСР та Європі магістральний газопровід Дашава-Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва. У північній частині Львівської та на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському вугільному басейні почалось шахтне будівництво. У 1950 р. було відкрите найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Було реконструйовано хімічні комбінати у Каоуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник.

Мал. 5. Головний конвеєр ЛАЗу.

Мал. 6. Значок УПА.

Боротьба ОУН-УПА. Радянська влада розпочала широкомасшатабні акці, спрямовані на винищення українських націоналістів. Підрозділи, які продовжували боротьбу, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно. Вони складалися переважно з місцевих жителів, які користувались підтримкою населення. Повстанці відстоювали своє право на вільне існування та свою релігію. 5 березня 1950 р. в бою з НКВС загинув Роман Шухевич. Щоб позбавити бандерівців підтримки населення, загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, депортували їх в Сибір. Всього було вивезено 65 906 сімей, в яких налічувалось 203 662 чоловіків, жінок та дітей. Також НКВС створювали провокацінй лжеповстанські загони, які займались грабунком та терором місцевого населення, це дозволяло радянські владі дискредитувати повстанців в очах місцевого населення. Було розгорнуто широкомасштабну пропаганду, де ОУН і УПА зображувались як карателі, фашисти та слуги Гітлера. Незважаючи на це, УПА продовжувала свою боротьбу до початку 60-х рр.

 4. Суспільно-політичне життя

Основною особливістю суспільно-політичного життя у післявоєнний період був яскраво виражений тоталітарний характер тогочасного політичного режиму. Проявами тоталітаризму були:

• максимальна централізація системи управління;
• повний контроль держави над усіма сферами суспільного життя;
• культ особи Сталіна ;
• масові політичні репресії ;
• ідеологізація та політизація науки, освіти та культури.

Кампанія ідеологічного тиску на інтелігенцію отримала назву “ждановщини”, від прізвища члена Політбюро ЦК ВКП(б) Жданова, який здійснював керівництво ідеологічними

Мал. 7. А. Жданов.

кампаніями в цей період. В УРСР “ждановщина”проявилась в першу чергу у формі боротьби з націоналізмом. У березні-грудні1947 р. КП(б)У очолював Л. Каганович, який розпочав цькування української інтелігенції, у першу чергу літераторів та істориків. У постанові КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України АН УРСР” гостра критика була спрямована проти останніх праць інституту: нарисів і курсу з історії України. Автори цих праць (С. Білоусов, К. Гуслистий,М. Петровський, М. Супруненко, Ф. Ястребова) звинувачували у відході від марксизму, політичних помилках, перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру. Після вересневого пленуму спілки письменників України (1947 р.) в націоналізмі почали звинувачувати М. Рильського за твори “Мандрівка в молодість”, “Київські октави”, Ю. Яновського за роман “Жива вода”, О. Довженка за кіносценарій “Україна в огні”.

Наприкінці 1948 р. розпочалась кампанія боротьби проти “низькопоклонства перед Заходом”. У січні 1949 р. в газеті “Правда” з’явилась редакційна стаття “Про одну антипартійну групу театральних критиків”, яка започаткувала кампанію боротьби з космополітизмом. Ці кампанії були спрямовані у першу чергу проти інтелігенції єврейського походження.

Освіта і наука. Важливим здобутком післявоєнної п'ятирічки було запроваджено обов'язкового семирічного навчання та створення 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць. Відкрились нові вищі навчальні заклади. У трьох відділах Академії наук УРСР почали свою діяльність 44 інститути, у тому числі 20 нових.В 1946 р. було здійснено пуск першого в УРСР атомного реактора, а в 1948-1951 рр. першу в СРСР електронно-обчислювальну машину. Спостерігається активна ілеологізація та політизація науки. Суспільні науки були поставлені на службу державній пропаганді. Політизація науки та некомпетентне ставлення призвело до "лисенківщини" в біології, яка полягала в кампанії боротьби з генетикою, що завдало великих втрат радянській науці, яка набагато десятиліть відстала від Заходу в галузі генетики.

Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1946 р. - Львівський собор, розпуск УГКЦ;
1947 р. - УРСР стала членом міжнародних організацій: Європейської економічної комісії, Економічної та Соціальної рад ООН;
1948 р., 1 жовтня - введення до ладу найпотужнішого в Європі газопроводу Дашава-Київ;
1950 р. 5 березня - в бою з НКВС загинув Роман Шухевич;
1951 р. травень - початок роботи Львівського автобусного заводу;
1951 р. 7 листопада - почав працювати перший в УРСР телевізійний центр в Києві;
1953 р. 5 листопада - завершено будівництво першого в світі суцільнозварного моста через Дніпро за проектом академіка Є. Патона.

ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ (1953-1964). КУЛЬТУРА

1. Початок десталінізації в УРСР.

Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. стала поштовхом до кардинальних змін в духовному житті, в економіці, серйозних змін зазнала внутрішня і зовнішня політика Радянського Союзу. Починаючи з березня 1953 р. нове керівництво СРСР, в якому поступово посилювались позиції першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, розпочало курс на лібералізацію внутрішньої політики. Цей процес отримав назву десталінізації. Водночас боротьба за владу точилася між головою РНК СРСР Г. Маленковим, Л. Берією, який очолював об'єднані наркомати внутрішніх справ та державної безпеки, зберігав свої позиції і М. Хрущов. УРСР відводилось важливе місце у протистоянні спадкоємців Сталіна. Так Хрущов у червні1953 р. зняв з посади Першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова та поставив свою людину - О. Кириченка. В липні Берію було заарештовано та розстріляно. А у вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому Микиту Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС.

Причини десталінізації:

1. Продовження політичних репресій могло призвести до соціального вибуху.
2. Тотальний контроль над усіма сферами життя, максимально жорстка цензура в культурі та мистецтві створювалинепотрібну напругу в суспільстві, обмежували будь-які прояви творчості таініціативи, в кінцевому рахунку гальмували матеріальний і духовний розвиток суспільства.
3. Відверте ігнорування національної самобутності народів СРСР для радянського керівництва загрожувалопоявою потужних національних антирадянських рухів.
4. Існувала потреба покращитиміжнародний імідж СРСР, для успішної боротьби з США на ідеологічному фронті врамках холодної війни.
5. Економіка та система управління потребували реформування.

Для десталінізації характерні такі риси:

• припинення масових політичних репресій, зменшення чисельності репресивного апарату. Часткова реабілітація безпідставно засуджених;
• боротьба з культом особи Сталіна, яка активізувалась після відомої доповіді Хрущова “Про культ особи та його наслідки”, виголошеної 25 лютого 1956 р. на закритому засіданні депутатів ХХ з’їзду КПРС.
• обмеження цензури;
• припинення кампанії боротьби проти націоналізму;
• уповільнення процесу русифікації;
• розширення прав УРСР в економічній фінансовій, юридичній сферах; В першу чергу відбулося скорочення кількості союзних та збільшення числа республіканських та союзно-республіканських міністерств. Більшість підприємств союзного підпорядкування було передано під управління УРСР. Частка промисловості, підпорядкованої уряду УРСР, в економіці України збільшилась з 30 до 76 відсотків.
• активізація дій української дипломатії та активізація контактів з зарубіжними країнами.

Мал. 1. Микита Хрущов

У 1954 р. в УРСР звеликим розмахом святкувався ювілей Переяславської ради як “300-літній ювілей возз’єднання України з Росією”. Відзначення 300-річчя “возз’єднання України з Росією” призвело до серйозних змін у адміністративному устрої УРСР. На початку 1954 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР м. Проскурів перейменовано у м. Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область – у Хмельницьку.

Приєднання Криму до України. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ “Про передачу Кримської області із складу РСФСР до складу УРСР”, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські і культурні зв’язки між Кримом і Україною. Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Тодішня криза економіки та сільськогосподарського виробництва була спричинина масовою депортацією кримськотатарського народу, греків, вірмен, чехів, болгар і німців. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч, доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, отже півострів практично обезлюднів. Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні врожаї. Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі гектарів , то в 1950 році вона зменшилася майже на 100 тисяч (881,9 тис. га).

До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні високоякісних сортів цінних пшениць. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році становили 447,5 тис. га , а в 1950 році зменшилися майже вдвічі ( 257,5 тис. га ). Значно скоротилися площі і технічних культур. У порівнянні з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів. Глибока криза переживала і соціальна сфера області. В Криму наприкінці 1953 року була тільки 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів , 8 - молочних , 2 - тканин , 9 - взуття , 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових магазинів.

Сам Хрущов восени 1953 р. відвідав Крим. Про це немає жодної згадки у тогочасній кримській пресі. Тільки спогади Олексія Аджубея, зятя Хрущова, який супроводжував Першого секретаря в інспекторської поїздці до Криму. За словами Аджубея, найбільш приголомшили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги. «Навіщо ж ви їхали?» - Запитував Хрущов. - І натовп заволав: «Нас обманули».

Саме після таких зустрічей Хрущов і Малєнков вилетіли до Києва, де Микита Сергійович почав вмовляти керівників УРСР допомогти Криму у відродженні народного господарства. Але про формальну передачу Кримської області зі складу Російської Федерації Україні Перший секретар не говорив. Хрущов, як фахівець, що серед кремлівського керівництва був найбільше обізнаним в галузі сільського господарства і тривалий час очолював УРСР добре знав: перебуваючи складі РРФСР, Кримська область залишалась фактично в економічному просторі  України. За післявоєнні роки з допомогою України в Криму збудовано Північно - Кримський зрошувальний канал. Дніпровська вода дісталася до Ялти і Севастополя. На півострові збудовано хімічний промисловий комплекс, багато заводів і фабрик в Криму ведуть свою історію вже після 1954 року.

2. Посилення десталінізації.

ХХ з'їзд КПРС. Ключову роль в політиці Микити Хрущова відіграв саме ХХ з'їзд КПРС, який він використав для зміцнення своїх позицій при владі та усунення можливих конкурентів. З'єзд проходив в лютому 1956 р., у звітній доповді Микита Хрущов підтверджував лінію на розрядку міжнародної напруженості. У внутрішній політиці осболива увага зверталась на покращення становища сільського господарства, збільшення темпів виробництва товарів народного споживання та житлового будівництва. 25 лютого на закритому засідання Микита Хрущов виступив із доповідю "Про культ особи та його наслідки", яка тривала 4 години. Доповідь шокувала делегатів. Хрущов на неспростованих фактах доводив особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з Гітлером, за депортацію цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. та в повоєнні роки. Проте Хрущов всю відповідальність перекладав на Сталіна, в цілому ж політика партії на всіх етапах соціалістичного і комуністичного будівництва визнавалася правильною.

Ліквідація ГУЛАГу. Одним з найважливіших досягнень десталінізації стала ліквідація ГУЛАГу, де перебувало понад 1 млн ув'язнених. Також скасовувалось репресивне законодавство минулих років. Амністія засуджених за співробітництво з окупаційним режимом дозволила повернутись додому українським націоналістам. До 1957 р. повернулися 65 534 особи, засуджені за членство в ОУН чи УПА. Водночас для послаблення націоналістичного руху агентом КДБ Богданом Сташинським  15 жовтня 1959 р. в Мюнхені було вбито Голову Проводу ОУН Степана Бандеру. Також було реабілітовано близько 58% загальної кількості засуджених в УРСР. Проте реабілітації не підлягали жертви політичних репресій до 1 грудня 1934 р., всі репресовані за звинувачення в "українському буружуазному націоналізмі".

Кінець колективного керівництва.  Десталінізація знадобилась Хрущову аби дістати політичні бонуси в боротьбі за повну владу в СРСР. Проте основна частина ЦК партії не була готова розвінчувати Сталіна. Скориставшись візитом Хрущова до Фінляндії 18 червня 1957 р. члени Президії ЦК поставили питання про його відставку, проте керівники силових відомств Г. Жуков та І. Сєров підтримали Хрущова. Організатори виступу проти Хрущова - Каганович, Маленков, Молотов були звільнені з усіх партійх та державних посад. Ці події фактично означали кінець колективного керівництва. Микита Хрущов став не лише Першим секретарем ЦК КПРС, але і головою Ради народних міністрів. В грудні 1957 р. Хрущов відкликав з УРСР О. Кириченка, зробивши його своїм заступником по партії, УРСР очолив М. Підгорний. ХХІІ з'їзд ЦК КПРС, який відбуся в жовтні 1961 р. став апогеєм десталінізації. Було ухвалено рішення поховати тіло Сталіна на кладовищі, влаштованому блія кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам'ятників Сталіну, перейменовувались  вулиці, підприємства і т. п. В листопаді 1961 р. - Сталіно було перейменовано на Донецьк.

З перемогою М. Хрущова українська політична еліта дістала перевагу над управлінською елітою центру. Все більше виходців з УРСР  обіймали високі посади в Москві. Восени 1964 р. предидія ЦК КПРС складалась з 10 чолвоік, 5 - з них були пов'язані з Україною. Влітку 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест. Проте посилення Хрущова, а також його політичний курс викликали занепокоєння в інших лідерів партії, 12 жовтня 1964 р. члени президії ЦК поставили питання про недовіру Хрущову. 13 жовтня Хрущов прибув з курорту в Москву, де усвідомив свою поразку. А вже 14 жовтня його було знято з усіх партійних та державних посад. Першим секретарем ЦК було обрано Л. Брєжнєва, а головою Ради міністрів О. Косигіна.

3. Особливості економічної політики.

Децентралізація управління промисловістю. На початку 1954 р. ЦК КПРС ухвалив рішення про зменшення чисельності адміністративно-у правлін­ського персоналу міністерств і відомств. В УРСР у рамках цієї полі­тики у 1954-1955 роках скоротили 61 тис. управлінців.Проте цих заходів виявилось недостатньо. У1957 р. відбулась реформа управління промисловістю, яка передбачала децентралізацію. 

31 травня 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловіс­тю і будівництвом в Українській РСР». Територія України поділяла­ся на 11 економічних адміністративних районів - Київський, Хар­ківський, Львівський, Вінницький, Сталінський, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Станіславський та Херсонський райони. Кожен район об'єднував кілька областей. Всього на території Радянського Союзу створено 105 таких районів. У травні 1960 р. було утворено ще три економічні адміністративні райони - Кримський, Полтавський, Черкаський. У кожному з економічних адміністративних районів утворений орган планування та управління місцевою промисловістю та будів­ництвом - рада народного господарства (раднаргосп). 

Паралельно зі створенням раднаргоспів значно скоротилась кі­лькість і повноваження міністерств. У 1957 р. було ліквідовано 10 союзних та 15 союзно-республіканських міністерств. Одночасно в Україні ліквідовано 11 промислових та будівельних міністерств.  Внаслідок реорганізації майже уся проми­словість УРСР перейшла в підпорядкування Ради Міністрів УРСР, раднаргоспів та місцевих рад депутатів. Раднаргоспи підпорядкову­вались Раді Міністрів УРСР та координували роботи з місцевими радами депутатів (хоча їм не підпорядковувались). Були розширені права місцевих рад у сфері планування та постачання підприємств.

Реформа 1957 р. не змінювала природи планової економіки, від­повідно не усувала головні недоліки такої негнучкої економічної моделі. Тому дуже швидко з'явилися нові негативні явища.  У 1960 р. в УРСР був утворений республіканський раднаргосп. УРНГ керувала місцевими раднаргоспами, кількість яких до 1962 р. становила 7.  Одночасно утворилася Рада народного господарства СРСР. Система управління економікою ставала ще більш забюрократизованою, ніж до реформи.

В добу Хрущова УРСР вважалась пріорітетним регіоном для капітального будівництва. Були споруджені великі теплові електростанції районного значення. Постали чергові електростанції - Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька. У металургійні промисловості були збудовані унікальні за розмірами доменні печі. В травні 1958 р. розпочалась прискорена хімізація економіки. В УРСР з'явилися 35 нових заводів та понад 250 великих хімічних виробництв. В республіці з'явилися автомобілебування, виробництво обчислювальної техніки, радіоелектроніка. Підприємства важкої індустрії вперше в широких масштабах стали випускати товари народного споживання.

Мал. 2. Будівництво Каховської ГЕС.

Аграрний сектор. Протягом 1953 – 1958 рр. за ініціативи М. Хрущова, був здійснений цілий комплекс заходів, спрямованих на розвиток сільськогосподарського виробництва:

• підвищення матеріальної зацікавленості колгоспів та колгоспників в результатах виробництва; 
• зміцненняматеріально-технічної бази колгоспів і посилення механізації сільськогогосподарства ;
• створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників в 1953 – 1955 рр. (з 1955 р. посилились протилежні тенденції, спрямовані на обмеження індивідуальних селянських господарств);
• деяке розширення прав колгоспів в господарській сфері;
• підвищення освітнього рівня керівників сільськогогосподарства;
• застосування нових технологій, використання зарубіжного досвіду.

Паралельно з цими заходами реалізовувались три т. з. надпрограми, спрямовані на:

• освоєння цілинних земель; 
• розширення площ посівів кукурудзи;
• надпрограма утваринництві.

Мал. 3. Агітаційний плакат за підняття цілини.

Мал. 4. Кукурудзяна епопея.

Відбулось розширення прав колгоспів у господарській сфері. Послабився адміністративний тиск на керівництво колгоспів. Вирі­шено було не доводити до окремих районів та колгоспів завдань щодо тих видів худоби і птиці, розведення яких у даних умовах ви­явилось економічно невигідним. З одного боку, керівництво намагалося полегшити матеріальне становище колгоспників, з іншого боку, - обмежувало їх підсобні господарства, бо економічна ефективність індивідуальних госпо­дарств, особливо в тваринництві, була невисокою. Інша справа, що для переходу на інші засади виробництва продукції тваринництва на той час не було ні економічних умов, ні готовності селян відмови­тись від індивідуального оіримання худоби. Внаслідок такої держа­вної політики у 1954-1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби ско­ротилося на 14,4 % (корів - на 9 %, свиней - на 20 %, овець і кіз - на 53 %). Це призвело до зменшення виробництва в галузі та підви­щення цін на м'ясо-молочну продукцію. 

У травні 1958 р. розформовано МТС (машинно-тракгорні ста­нції). їхню техніку повинні були викупити колгоспи. Замість МТС утворювались ремонтно-технічні станції (PTQ, які здійснювали ремонт колгоспної техніки, а також продавали колгоспам нафтопро­дукти, хімікати, добрива, сільськогосподарську техніку. До кінця 1958 р. колгоспи України викупили 108 тис. тракторів, 43 тис. ком­байнів, багато іншої техніки на суму 4,2 млрд. крб. Незважаючи на пільгові умови, викуп техніки та її експлуатація часто були непо­сильними для бюджету колгоспів.

Величезний успіх мала космічна програма реалізовувала не тільки наукові цілі, але й військові завдання (розробка міжконтинентальних ракет). 12 квітня 1961 р. відбулася без перебільшення одна з найвідоміших подій світової історії – перший політ людини у космос. 11- 15 серпня 1962 р. українець П. Попович здійснив космічний політ навколо Землі. З 1956 р. генеральним конструктором космічних апаратів був виходець з України (Житомирської області) С. Корольов.

Економічний розвиток України в роки правління М. Хрущова можна поділити на два періоди. У 1953 – 1958 рр. економіка республіки активно розвивалась. Особливо помітні в сільському господарстві. Позитивні зміни зумовлені: децентралізацією управління; зменшенням адміністративного тиску на економіку, збільшенням капіталовкладень в сільське господарство та легку промисловість; підтримкою нових, високотехнічних, галузей промисловості.

Позитивні зміни виявились недовготривалими. Реформа управління промисловістю 1957 - 1964 рр. виявилась неефективною, вона призвела до ще більшою бюрократизації економіки. Аграрна політика у 1958 – 1964 р. і посуха 1963 р. призвели до продовольчої кризи. Причинами економічних невдач були:

• адміністративно-командна система не могла діяти достатньо оперативно, впершу чергу у справі впровадження нових технологій;
• відсутність господарської самостійності промислових підприємств таколгоспів;
• відсутність прямого взаємозв’язку між якістю продукції та величиною заробітної плати;
• неможливість повноцінної дискусії в середині керівництва, волюнтаристські методи управління М. Хрущова не дозволяли вчасно виявити та ліквідувати недоліки економічної політики;
• гонка озброєнь, в яку втягнулось радянське керівництво відволікала від потреб народного господарства великі кошти та значні матеріальні цінності.

Проводились соціальні реформи. В березні 1956 р. скорочена тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні, збільшено тривалість декретних відпусток (з 77 до 112 календарних днів). В квітні 1956 р. скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин. В травні 1956 р.встановлено 6-годинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років, а також скасували плату за навчання в старших класах та вузах. В липні того ж року здійснена пенсійна реформа . Були підвищені розміри низьких державних пенсій і знизилися розміри високих пенсій. В квітні 1956 р. робітники отримали право за власним бажанням переходити на інше підприємство (цього права вони були позбавлені з 1940 р.) Селяни отримали паспорти, яких не мали з моменту запровадження паспортної системи у 1932 р.

Значних масштабів набуло житлове будівництво. У малих та середніх містах споруджували житлові будинки на 2-3 поверхи, у великих містах –п’ятиповерхові (так звані “хрущовки”). Показники розвитку житлового будівництва дійсно вражали – протягом 1956 – 1964 років в Україні площа введених в експлуатацію житлових будинків становила 66,4 млн. кв. м. Це на 3,7 млн. кв. м. більше ніж побудовано житла за 1918 – 1955 роки.

4. Суспільно-політичне життя та культура.

Політика в національній сфері в роки “хрущовської відлиги” періодично змінювалась, акцентувалась увагана окремих проблемах. Початок відлиги спричинив нову “хвилю українізації”. Всередовищі української громадськості розпочалось обговорення питання про збереження української мови та сфери її вживання. Лібералізація національної політики сприяла появі низки україномовних видань. Проте радянське керівництво не відмовилось повністю від політики русифікації.

Великий резонанс та гостру дискусію викликало одне з положень освітньої реформи 1958 – 1959 років. Згідно з Законом “Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти” (прийнятий Верховною Радою УРСР у квітні 1959 р.) батьки самі більшістю голосів обирали, якою мовою навчатимуться їхні діти укожній конкретній школі. Ця норма викликала протести в Україні, навіть на рівні республіканського керівництва.  В результаті за 1959-1966 рр. кількість шкіл з російською мовою викладання збільшилась майже на 500, а кількість українських скоротилась на 2 тисячі. Обов'язковою стала семирічна освіта.

Шістдесятники. Послаблення цензури сприяло розвитку української культури. Лібералізація суспільно-політичного життя ознаменувалася появою людей, які займали активну життєву позицію і сподівалися, що їм своєю працею вдасться змінити суспільство на краще. Масова поява цих людей відбулась в 60-ті роки. Звідси і назва. Шестидесятництво – рух творчої молоді, яка сповідувала новідумки, ідеї, нову тематику, не обмежену рамками пануючої ідеології. Шестидесятники відкидали ідеологічні стереотипи та звеличували загальнолюдські ідеали. На початку 1960 р. у Києві при міськкомі комсомолу почав діяти клуб творчої молоді "Супутник". На вечорах поезії виступали І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко. Клуби творчої молоді виникли у інших містах України. Львівський "Пролісок" приятгував до себе молодих інтелектуалів з усієї Західної України. Свобода творчості в роки “хрущовської відлиги” не була повною. Жорсткій критиці з боку керівництва КПУ піддано твори М. Вінграновського, І. Дзюби, І. Драча, Л. Костенко. Їх твори не друкували, в газетах розгорнулась критичні кампанії проти цих літераторів. У 1958 р. заборонена поетична збірка Д. Павличка “Правда кличе”. В таких умовах у середовищі творчої інтелігенції поширився “самвидав” (розповсюдження підпільних листівок, брошур, книжок, розповсюджені через переписування, розмноження на шапірографі чи ручних ротаторах) та “тамвидав” (публікація творів за кордоном).

Дисидентський рух. Шістдесятники, які зважувались на відкритий конфлікт з владою ставали дисидентами. Їх на відміну від шістдесятників було набагато менше, відповідно свою діяльність вони не обмежували культурою, але виступали за свободу слова та інші права людини. В 1958 р. було знищено Об'єднану партію визволення України, яка продовжувала боротьбу УПА. Український національний комітет був розгромлений у Львові в 1961 р. В таких умовах частина української інтелігенції виник рух спротиву тоталітарному режиму. Дисидентство – суспільно-політичний опозиційний рух в СРСР та Україні, який боровся мирними методами проти національного, політичного гніту. Основними причинами існування руху опору:

• політичні(відсутність реальної політичної самостійності республік, однопартійна система, відсутність демократичного вибору політичної альтернативи та легальних можливостей зміни влади чи опозиційної діяльності, бюрократизація системи управління);
• національні (цензура, русифікація);
• соціально-економічні (низький рівень життя населення, недоліки економічної політики);
• релігійні (антицерковна кампанія).

Першою опозиційною організацією нового типу можна назвати Українську робітничо-селянську спілку, створену Львові у 1959 р. молодим юристом Левком Лук’яненком. Спілка ставила за мету вихід України зі складу СРСР.  В січні 1961 р. учасники спілки викриті і заарештовані. У травні того ж року у Львові оголошено судовий вирок. За звинуваченням у зраді Батьківщини засуджено: Левка Лук’яненка - до розстрілу, І. Кандибу – 15 років ув’язнення, С. Вірун – 11, інші по 10 років ув’язнення. У липні 1961 р. Судова колегія в карних справах Верховного суду, розглянула справу в касаційному порядку, замінили Л. Лук’яненку смертну кару на 15 років ув’язнення.

Мал. 5. Левко Лук'яненко.

Мал. 6. Іван Кандиба.

Розгорнувся наступ влади на церкву. Було ліквідовано усі греко-католицькі приходи, храми передані РПЦ. З державного обліку було знято 740 історичних пам'яток переважно культового походження. Відбулась низка судових процесів над вірними. Судили переважно євангелських баптистів, адвентистів і представників незареєстрвоаних общин, насамперед єговістів та п'ятидесятників.

Наука. Проятгом 1956-1965 рр. в АН УРСР з'явилося десять нових науково-дослідних установ. В Інституті фізики у 1960 р. став до ладу атомний реактор, за допомогою якого розгонулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. Вперше було відкрито доступ до архівних матеріалів радянської доби. З 1957 р. почали виходити спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю. Проте за академічними установами ретельно стежили працівники центрального партійного апарату. Помітні успіхи вдалося досягти у кібернетиці. У 1957 р. у скла­ді АН УРСР з'явився Обчислювальний центр. Центр працював над створенням обчислювальних машин для управління виробничим процесом, розробляв теорію швидкодіючих ЕОМ, також займався оборонною тематикою: ство­ренням машин для наведення на ціль винищувачів та зенітних ракет, для визначення координат точки запуску ворожих ракет. З 1962 р. центр перейменовано в Інститут кібернетики.

Мистецтво. Лібералізація позитивно вплинула на розвиток мистецтва. В ро­ки «хрущовської відлиги» активно творили українські композитори: К. Данькевич, Г. Жуковський, С. Людкевич, Г. Майборода, П. Май­борода, Ю. Мейгус, Л. Ревуцький, О. Сандлер, Я. Цегляр. Популярними були комиозитори- піснярі О. Білаш, А. Філіпеико, І. Шамо. Новаторством позначена музика композиторів-шестидесятииків Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвесгрова, В. Загоруєва. Неухильно зростала кількість відвідувачів театрів. У цей період у театрах України працювали видатні українські актори: А. Бучма, В. Добровольський, М. Крушельницький, Ю. Лавров, М. Романов, Н. Ужвій, К. Хохлов, Ю. Шумськнй.  В образотворчому мистецтві варто відзначити праці таких відо­мих українських майстрів, як М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, О. Шовкуненко, Т. Яблонська, К. Білокур, М. Примаченко.

Мал. 7. К. Білокур. Натюрморт з колосками і глечиком (1958 - 1959)

Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1954 р., лютий - входження Кримської області до складу УРСР.
1956 р., 25 лютого - доповідь Хрущова “Про культ особи та його наслідки” на закритому засіданні депутатів ХХ з’їзду КПРС, початок боротьби з культом особи Сталіна.
1956 р., березень - скорочена тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні.
1957 - 1964 рр. - реформа управління промисловістю, створення системи раднаргоспів.
1959 р. - у Львові Левком Лук’яненком створено Українську робітничо-селянську спілку, яка ставила за мету добиватися конституційним шляхом виходу України з СРСР.

1961 р. - проведення грошової реформи.
1962 р. - страйки і масова демонстрація робітників у Новочеркаську, котру було розстріляно військами.

1964 р., жовтень - пленум ЦК КПРС про усунення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР.