Урок 1

ПОЯВА ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Історія - це наука, яка займається вивченням минулого людства на основі матеріальних, письмових, фольклорних та інших історичних джерел. Історичні джерела – це залишки минулого, які пов’язані з життям людини і містять для нас певну інформацію про життя давніх людей. Історичні джерела поділяють на декілька основних видів:

• писемні джерела (літописи, документи, спогади очевидців, публікації в пресі історичні праці тощо);
• усні джерела (народні билини, перекази, пісні, легенди);
• фото- та кіно- документи;
• археологічні джерела – речові знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, залишки жител, зброя тощо).

Для вивчення життя первісних людей на території України особливе значення мають саме археологічні джерела. Для того, щоб систематизувати різноманітний матеріал археологічних розкопок було розроблено поняття «археологічна культура». Археологічна культура – сукупність археологічних пам’яток, які належать до одного часу, певної території і мають місцеві особливості. Оскільки пам’ятки археологічних культур між собою подібні, вважається, що у більшості випадків їх творцями було споріднене між собою населення.

Історію України поділяють на наступні періоди:

• Стародавня доба (близько 1 млн. років тому - V ст.).
• Доба Середньовіччя (V-XV ст.).
• Нова доба (XV - 1914 р.).
• Новітня доба (1914 р. - до сьогодення).

Стародавню історію людства прийнято поділяти на періоди відповідно до матеріалу, з якого виготовлялось більшість знарядь: кам’яний вік, міднокам′яний вік (енеоліт), бронзовий вік, залізний вік.

Кам’яний вік (приблизно 1 млн. – бл. 5 тис. років тому) - найдовший період в історії України. Він поділяється на періоди, для кожного з яких характерні серйозні зміни в способі життя давніх людей – палеоліт, мезоліт, неоліт. У свою чергу палеоліт поділяється на ще три періоди: ранній палеоліт (1 млн. - 150 тис. рр. тому.), середній палеоліт (150 - 40/35 тис. рр. тому), пізній палеолі (40/35 - 10 тис. рр. тому).

В палеоліті (приблизно 1 млн. – бл. 10 тис. років тому) відбувались значні зміни клімату. Змінювалась також фізична будова давніх людей. Головними змінами були – збільшення об’єму мозку та удосконалення його будови; розвиток кисті руки, яка ставала більш пристосованою для трудової діяльності; розвиток прямоходіння. Такі удосконалення фізичного типу людини взаємопов’язані з новими здобутками в техніці виготовлення знарядь, в розвитку суспільного устрою та духовної культури. Щоб врахувати ці зміни вчені поділяють палеоліт на три періоди: ранній, середній, пізній. Первісні люди з’явились на території України період раннього палеоліту  близько 1 млн. років тому. Про фізичну будову людей цього періоду ми знаємо небагато, оскільки кісткових решток не збереглося. Про існування людей на території України в цей час ми знаємо лише завдяки виявленим знаряддям праці. В Європі в цей час проживали архантропи. Вони вміли виготовляти примітивні знаряддя праці з каменю, дерева, кісток.

Мал. 1. Поселення первісних людей.

Перші стоянки людей раннього палеоліту виявлені недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, на Житомирщині. Археологічні знахідки свідчать про початок заселення людиною території України з Закарпаття, адже саме на стоянці Королеве знайдено найдавніші кам’яні вироби. В період середнього палеоліту (приблизно 150 – 40/35 тис. років тому) територію України заселяли палеоантропи (інша назва – неандертальці). Вони зовні нагадували сучасних людей, але відрізнялись деякими пропорціями тіла, і, що найголовніше, - більш примітивною будовою мозку. Неандертальці вміли використовувати вогонь, шили одяг зі шкір тварин. В Україні знаходиться близько 200 пам’яток середнього палеоліту. Найвідоміша стоянка цього періоду виявлено поблизу с. Молодове. Тут знайдені рештки наземних жител неандертальців, побудовані з кісток та бивнів мамонта. В період пізнього палеоліту (приблизно 40/35 – 10 тис. років тому) з’явились люди сучасного фізичного типу – неоантропи або кроманьйонці, або homo sapiens. Пізній палеоліт – це період останнього зледеніння. Значна територія сучасної України була зайнята тундрою. Основою господарства в цей період було колективне загінне полювання на великих тварин – мамонтів, шерстистих носорогів, бізонів, диких коней. Колективне полювання вимагало злагоджених дій багатьох мисливців. Таким чином воно стимулювало появу стійки та згуртованих колективів – родових громад.

Мал. 2. Людина сучасного типу - кроманьйонець.

У пізньому палеоліті зароджується матріархат, який був зумовлений зростанням ролі жінки у суспільстві. Адже лише жінка могла визначити батьківство дитини і не допустити кровного змішування між близькими родичами. Шлюби між близькими родичами призводили до народження кволих і розумово відсталих дітей. На основі спільного походження від одної матері виникає материнський рід. Він об’єднував кровноспоріднених членів колективу і складався з парних родин. Спорідненість у роді визначалась по материнській лінії. В пізньому палеоліті сформувались ранні релігійні вірування:

Мал. 3. Первісні релігійні вірування.

В пізньому палеоліті відбулась поява мистецтва, окремі перші прояви якого відбувались ще у попередньому періоді.

Мал. 4. Пізньо-палеолітичні зображення в гроті Мамонта з Кам`яної Могили.

Стоянки пізнього палеоліту – відомі практично на всій території України – Мізинська (на Десні), Рилівська, Межиріч та ін.

Мал. 5. Мізинська стоянка. Картина І. Їжакевича.

Для мезоліту (приблизно 10 – 8 тис. р. до н.е.) характерні кардинальні зміни клімату. Відбулось глобальне потепління, розтанув льодовик, зникли мамонти та шерстисті носороги. Нові умови полювання стимулювали винайдення луку і стріл, якими можна було вражати невеликих та швидких тварин. Для потреб полювання була одомашнена перша тварина – собака. Потепління сприяло розвитку рибальства, з’явились човни і рибальські сіті. Найвідоміші стоянки мезоліту – Журавська стоянка (Чернігівщина), Фатьма-Коба і Мурзак Коба в Криму. В цілому для палеоліту та мезоліту характерне привласнюючи господарство, коли всі продукти брались від природи в готовому вигляді.

Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1 млн. років тому - поява першої людини на території сучасної України (архантроп).
1 млн. – бл. V тис. років тому - Кам’яний вік.
1 млн. – бл. X тис. років тому - палеоліт, або давній кам`яний вік.
40/35 – 10 тис. років тому - з’явились люди сучасного фізичного типу – неоантропи або кроманьйонці, або homo sapiens.
X-VIII тис. років тому - мезоліт, або середній кам`яний вік.

НАЙДАВНІШІ ЗЕМЛЕРОБИ ТА СКОТАРІ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

В період неоліту ( VII - IV тис. до н.е.) відбулись кардинальні зміни в господарській діяльності людини, які отримали у вчених назву «неолітична революція».

«Неолітична революція» передбачала перехід від привласнюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство, скотарство). В цей період почали вирощувати пшеницю, ячмінь, просо, жито, овес. Скотарство виникло з мисливства. Першою свійською твариною стала собака, яку приручили у мезоліті. Згодом одомашнили свиню і бика, а пізніше – вівцю, козу, коня. В період неоліту продовжувалось вдосконалення кам’яних знарядь праці – з’явилась техніка свердління, шліфування та розпилювання каменю. Поширились нові інструменти – кам’яні сокири, ножі, тесла. Іншим проявом «неолітичної революції» була поява гончарства. В суспільному житті поступово посилюється роль чоловіків в колективі, матріархат поступово змінюється патріархатом. Наступні зміни в господарському житті були пов’язані з виникненням металургії.

Енеоліт ( ІV – ІІІ тис. до н. е.) – перехідна епоха від кам’яного до бронзового віку. В цей час з’явились перші мідні вироби, але кам’яні знаряддя кількісно переважали, адже сировина для них була більш доступною. Найвідомішою культурою цього періоду є трипільська культура (IV – середина III тис. до н. е. ). Назва культури походить від назви с. Трипілля Київської обл., поблизу якого відомий археолог В. Хвойка розкопав перше таке поселення. Племена трипільської культури заселяли значну територію – від Дністра до Дніпра і Чорного моря.

Мал. 1. Територія поширення трипільської культури.

Трипільці обробляли землю спочатку кістяними і роговими мотиками. Пізніше почали використовувати дерев’яний плуг з кам’яним або кістяним лемехом. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам’яних зернотерок. Трипільці першими на території України почали займатися садівництвом. Крім цього вони розводили дрібну рогату худобу, коней, свиней. Важливу роль, особливо на ранніх етапах існування трипільської культури, продовжувало відігравати мисливство. Полювали на косулю, кабана, лося, різних хижаків та гризунів. Практикувалось також збиральництво та рибальство. Після 50-70 років проживання на певній території, і виснаження навколишніх земель, трипільці спалювали своє поселення та засновували на цілинних землях нове поселення. Згодом на місці спаленого поселення могло виникнути нове. Трипільська культура відома також своїми високохудожніми керамічними виробами. Посуд ліпили руками без гончарного круга. Він поділявся на кухонний, столовий та культовий. Більшість посуду розписаний червоною, чорною, білою, жовтою фарбами.

Мал. 2. Трипільський посуд.

Трипільці одні з перших на території України почали використовувати мідь, яку привозили з Карпат та Балкан, виготовляли мідні шила, кинджали, сокири, браслети, рибальські гачки. В пізній період існування трипільців ними було освоєно ткацтво. Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно- двоповерхових будинках з кількома кімнатами. Племена трипільської культури створювали великі поселення, у яких проживало до 20 тис. жителів. Площа деяких з них – до 400 га. Найкраще досліджені трипільські поселення – Майданецьке, Доброводи, Талянки та ін.

Мал. 3. Реконструкція загального вигляду трипільського міста біля с. Майданецьке.

 

Мал. 4. Реконструкція трипільського поселення Коломійщина.

 Бронзовий вік - період в історії людства, коли поряд з кам'яними були поширені вироби з бронзи. В Україні він припадає на ІІІ – ІІ тис. до н.е. Бронза – сплав міді та олова. Це перший штучно створений людиною сплав. Бронзові речі міцніші, ніж мідні і мають меншу температуру плавлення. В період бронзи відбулось остаточне відокремлення ремесла від землеробства і скотарства. Ремесло – дрібне вироб­ництво готових виробів, що базувалося на ручній техніці за допомогою простих знарядь праці при відсутності ви­робничого поділу праці. Також ремесло є виготовлення виробів на замов­лення споживача з грошовою чи натуральною оплатою. У середній період бронзового віку у племен Північного Причорномор'я виникла спеціальність ливарників. Поширення виробів із бронзи сприяло розвитку обміну. Накопичення цінностей в руках окремих осіб, майнова нерівність приводили до поступового розкладу первіснообщинного ладу. Розвиток обміну і зростаючі зв'язки між племенами сприяли утворенню нових великих племінних об'єд­нань – союзів племен. Основні культури бронзового віку на території України: катакомбна, шнурової ке­раміки, середньодніпровська, зрубна та ін.

Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
VII-ІV тис. до н. е. - неоліт.
ІV-ІІІ тис. до н. е. - енеоліт, який був складовою частиною неоліту. Для нього характерна поява частини виробів з міді.
IV – середина III тис. до н. е.  - трипільська культура.
ІІ - початок І тис. до н.е. - бронзовий вік.
І тис. до н.е. - початок залізної доби.

РАННІЙ ЗАЛІЗНИЙ ВІК НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1. Кіммерійці (ІХ–VІІ ст. до н. е.)

Кіммерійці – найдавніший народ України, відомий нам за писемними джерелами. За Гомером, вони були жителями найвіддаленішої з північних країн, якої досягав у своїх подорожуваннях легендарний Одіссей. Кіммерійці займали все Степове Причорномор’я від Дону до Дністра. Вони належали до іраномовної групи народів. Кіммерійцям була відома технологія виплавлювання заліза із руд та виготовлення залізної зброї й знарядь праці. Вчені вважають, що кіммерійці були кочовими скотарями.

Кочівництво – форма господарської діяльності і побуту, в основі якої лежить екстенсивне скотарство з сезонним переміщенням худоби.

Мал.1 . Зображення кіммерійців на етруській вазі.

Кіммерійці активно розводили коней і були чудовими вершниками. Залізне озброєння робило їх небезпечними воїнами. Тому чи не найголовнішими заняттям кіммерійців були військові походи з метою отримання здобичі. Походи кіммерійців у Передню і Малу Азію та їхні успішні війни з могутніми державами Стародавнього Сходу (Ассирією, Урарту, Лідією) дають можливість припускати, що кіммерійці були об’єднані в міцний воєнний союз. Очолювали кіммерійські племена та союзи племен племінні вожді, які в письмових джерелах названі царями. Нам відомо лише троє їх імен: Лігдаміс, Теушпа та його син Сандакшатру.

2. Скіфи (VІІ–ІІІ ст. до н. е.)

В VII ст. до н. е. на території України з’явилися давньоіранські племена скіфів, які витіснили кіммерійців та підкорили місцеві племена.
За свідченнями Геродота, скіфи поділялися на декілька основних племен, які заселяли окремі території і мали різне політичне становище:

• царські скіфи, які жили між Дніпром та Доном і займали панівні позиції
• скіфи-кочовики, що жили в Причорноморських степах;
• скіфи-хлібороби (землероби) проживали в лісостепу на лівому березі Дніпра;
• скіфи-орачі заселяли територію над річкою Буг, між Дніпром і Дністром.

Царські скіфи та скіфи-кочівники панували над іншими племенами. Господарське життя різних скіфських племен мало певні особливості. Скіфи-кочівники випасали худобу, тому перекочовували зі своїми стадами з місця на місце, залежно від пасовиськ. Така господарська діяльність впливала на їх побут. Житлом служили вози з шатрами. Харчувалися скіфи-кочівники переважно м’ясом, сиром і молоком. З Греції привозили вино, а хліб добували у вигляді данини від інших племен, що проживали на території нинішньої України. Поширеним було і полювання. Скіфи-хлібороби вели осілий спосіб життя, сіяли пшеницю, просо, ячмінь, коноплі, висаджували цибулю, часник. Свої продукти вони продавали грецьким колоніям. Розвивалися садівництво та різні промисли, ремесла, особливо обробка чорних і кольорових металів, бронзи. У скіфів було розвинуте гончарство. Свій посуд вони виробляли вже на гончарному крузі. Знали скіфи і ювелірну справу. Унікальні ювелірні вироби із золота і срібла знайдені в розкопаних археологами курганах (могилах). Скіфи вели постійні війни. Вони були чудовими вершниками. Основною зброєю був складний скіфський лук, відомий своєю дальнобійністю. Користувалися також списами, дротиками, сокирами, кинджалами і короткими мечами. Основна маса простих воїнів складала легкоозброєну швидку кінноту. Скіфська знать мала на озброєні металеві обладунки, вона утворювала загони важкоозброєної кінноти, яка була ударною силою скіфського війська. Скіфські воїни відрізнялись, за словами Геродота, нечуваною жорстокістю. Суворі закони для воїнів вимагали випити кров першого вбитого ними ворога, знімати скальп з ворога і прикрашати ним кінську збрую та інше. Політичному згуртуванню скіфів у єдину державу сприяла їх війна з перським царем Дарієм у 514–513 рр. до н. е. Скіфи не вступали в вирішальну битву з могутнім супротивником, вони постійно відступали у глиб своєї території, знищуючи колодязі та запаси продовольства. Як наслідок, перська армія опинилась перед загрозою голоду і Дарій вимушений був тікати. Такий спосіб ведення військових дій отримав назву «скіфської війни».  Постійні війни стимулювали розвиток у скіфів державотворчих процесів. Верховна влада в скіфських племенах належала цареві. Цар очолював військо, його влада була спадкова і майже не обмежена. Але для вирішення найважливіших питань скликалися народні збори усіх воїнів – «рада скіфів». На засіданнях цього органу могла вирішуватися навіть доля царів. Землі скіфів поділялись на номи, якими керували представники царської родини.
Військові походи та нерівномірний розподіл військової здобичі стимулював майнове і соціальне розшарування скіфського суспільства. Виділися такі основні суспільні прошарки:

• воїни (з середовища воєначальників походила скіфська знать та царські родини);
• жерці;
• рядові общинники (землероби, пастухи) – більшість населення;
• раби.

Скіфи мали свою релігію, в якій поєднались старі вірування з впливом грецької міфології. Своїм родоначальником і повелителем неба скіфи вважали бога Папая, богом війни – Арея, богинею землі – Апі, яка була дружиною Папая. Головною богинею була Табіті – богиня домашнього вогнища. Скіфи вірили в потойбічне життя і безсмертя душі. Це породило складний поховальний обряд. Померлих ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабинь. Скіфських вельмож і царів ховали у величезних курганах (їх висота сягала 20 м). Найбільш відомі в Україні скіфські кургани: Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Товста Могила та інші. Основою скіфського мистецтва був «звіриний стиль». Улюбленими зображеннями були олень, баран, кінь, кішка, фантастичний грифон та інші.  На рубежі V–ІV ст. до н. е., склалася скіфська держава від Азовського моря до Дунаю, яка називалася Велика Скіфія. Державою правив цар Атей, який навіть карбував свою монету. Саме за нього Скіфія досягла найбільшої могутності. У 339 році до н. е. зазнали поразки в битві з македонським цаем Філіпом ІІ. Цар Атей, якому виповнилося 90 років, загинув. Після цього скіфська держава починає занепадати. Скіфи не змогли протистояти своїм східним сусідам – сарматам і наприкінці ІІІ ст. до н. е. Велика Скіфія припиняє своє існування. Частина скіфського населення відійшла на південь і створили у нижньому Подніпров’ї та степовому Криму Малу Скіфію. Центром її був Неаполь Скіфський у межах нинішнього Сімферополя. Мала Скіфія проіснувала до II ст. н. е.

Мал. 2. Золота пектораль. IV століття до н. е. Товста Могила.	Мал. 3. Золотий гребінь з кургану Солоха.
Мал. 4. Срібна амфора з кургану Чортомлик.	Мал. 5. Чаша. Срібло з позолотою. IV ст. до н.е. Курган Солоха.

3. Сармати (ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.)

В ІІІ ст. до н.е. скіфів витіснили племена сарматів. Їхня мова, як і скіфська, належала до іранських мов. Важливим політичним центром було м. Танаїс у гирлі Дону. Як і більшість кочових народів, сармати не були однорідним племенем, вони були певним слабо-утвореним союзом, який складався з декількох племен: язгів, роксоланів, аланів та ін. Основу їх господарства складало кочове скотарство. Найбільше розводили коней та овець. Сармати були дуже войовничими, ця риса відбилась у їх релігійних віруваннях. Меч був у них об’єктом поклоніння. Основу сарматського війська становила легка кіннота. Проте військом прориву, ударною силою виступала важка кіннота, відома як катафрактарії. Важко-озброєна кіннота сарматів передбачала наявність металевих обладунків як у воїнів, так і в коней. У військових діях брали участь навіть жінки. На основі саме цього факту виник відомий давньогрецький міф про амазонок. В ІІІ ст. н.е. сармати зазнали серйозного удару з боку готів. Кінець пануванню сарматів на південних землях України поклали гуни в другій половині IV ст.

Мал. 6. Карта розселення сарматських та пізньоскіфських племен.

Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
IX–VII ст. до н. е. – доба кіммерійців.
VI–IV ст. до н. е. – панування скіфів у Північному Причорномор`ї.
514–513 р. до н. е. – похід перського царя Дарія І проти скіфів.
339 р. до н. е. – поразка скіфів від македонського царя Філіпа ІІ (батька Олександра Македонського).
III ст. до н. е. – III ст. н.е. – панування сарматів у Північному Причорномор`ї.
ІІІ ст. н. е – вторгнення готів у Північне Причорномор`я.

АНТИЧНІ МІСТА-ДЕРЖАВИ В ПН. ПРИЧОРНОМОР'Ї

Продовж VІІІ–VІ ст. до н. е. відбувалася «Велика грецька колонізація». Вона здійснювалася у двох напрямках: на захід і на північний схід. На захід від Еллади греки освоїли землі острова Сицилії та півдня Італії. На північному сході вони освоювали узбережжя Понту Еквсинського (Чорне море).

Колонізація – заселення і господарське освоєння незаселених територій (поділяється на внутрішню і зовнішню).

Основні причини «Великої грецької колонізації»:

• політична боротьба в середині грецьких полісів;
• перенаселення Егейського півострова стимулювало відтік населення з Греції;
• безземелля гнало селян у пошуках вільних, неосвоєних, придатних для хліборобства земель;
• конкуренція вимагала від ремісників та купців пошуків нових джерел сировини (металу, лісу, солі) та нових ринків збуту для своїх товарів;
• греки страждали від військової агресії лідійців та персів.

Грецька колонізація носила переважно мирний характер,тому що колоністи селились в першу чергу на неосвоєних, малозаселених землях. Найперше грецьке поселення виникло на півдні України у VII ст. до н. е. – місто Борисфеніда на сучасному острові Березань, поблизу Очакова. Дещо пізніше виникло місто Ольвія («щаслива») на Дніпровсько-Бузькому лимані. На сході Криму з’явились міста: Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія, Тірітака, Феодосія, Кіммерік, Кітейта та інші. У 480 р. до н. е. вони об’єднуються у Боспорське царство, яке займало землі по берегах Боспору Кіммерійського (Керченської протоки). У 107 р. до н.е. в Боспорському царстві спалахнуло повстання рабів на чолі з Савмаком, який навіть оголосив себе царем. Але успіхи повстання виявились тимчасовими, воно було жорстоко придушене. У західному Криму були засновані міста Херсонес, Керкінітида і Калос-Лімен.У гирлі Дністра були збудовані міста Тіра (у межах сучасного Білгород-Дністровського) та Ніконій. Античні міста (поліси) на території України були самостійними державами, за своїм устроєм – аристократичними або демократичними республіками (за винятком Боспорського царства).

Мал. 1. Карта античних міс-держав Північного Причорноморя.

Грецька колонія мала свою структуру: центр-поліс, навколо якого розташовувалися сільськогосподарські округи, що називались хори. Місто мало чітку, сплановану забудову, ділилося на квартали з широкими вулицями. У центрі міста була велика площа – агора. Від неї розходилися адміністративні будинки, гімнасії, крамниці, храми і вівтарі, скарбниця, священний гай. Греки-колоністи займались землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Активно розвивалась торгівля. З України вивозили найбільше пшеницю, а також хутра, мед, віск, рибу, сіль, бурштин, деревину і рабів. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції. В колоніях були розвинуті такі ремесла: ткацтво, металургія, ковальство, гутництво (виробництво скла), чинбарство (обробка шкіри), кушнірство, гончарство.

Мал. 2. Руїни Херсонесу.	Мал. 3. Руїни монетного двору в Херсонесі.

Грецькі колоністи принесли на українські землі досягнення античної культури. В полісах значна увага приділялася розвитку освіти, про що свідчать численні написи на побутових речах. Розповсюдженою була література, розвивалась історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета. Існували спеціальні гімнасії, де діти навчалися і займалися спортом. Слід відзначити, що у V ст. до н. е. Ольвію відвідав усім відомий «батько історії» Геродот. Основу релігійних вірувань грецьких міст-держав становило багатобожжя. Особливо популярним був культ бога Аполлона. Крім того існували і культи героїв: Ахілла та Геракла. Цікавим є той факт що уже у І ст. н. е. у Боспорі почалося поширюватися християнство, зачатки якого простежувалися навіть і у Херсонесі.

Мал. 4. Ольвія. Статер. IV ст. до н.е.	Мал. 5. Руїни Пантікапею.

Війни з сарматами спричинили поступовий занепад колоній. Тому у середині ІІІ–ІІ ст. до н. е. вони змушені були увійти до складу римської провінції Мезії. Так настав римський період в історії грецьких міст-держав Північного Причорномор'я. Вторгнення у Причорномор'я готів (ІІІ ст.) і особливо гунів (ІV ст.) поклало край існуванню грецьких міст-держав. Майже усі міста були зруйновані, крім Херсонесу і Пантікапею.

Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
VIIІ – початок VI ст. до н.е. – Велика грецька колонізація.
480 р. до н. е. – утворення Боспорського царства.
ІІІ ст. до н. е. – ІV ст. н. е. – римський період у грецьких містах-державах Північного Причорномор'я.
107 р. до н.е. – повстання рабів на чолі з Савмаком у Боспорському царстві.
І ст. до н.е. – Ольвія й Тіра спалені гетами.
ІІІ–IV ст. – знищення грецьких міст-держав у Північному Причорномор`ї навалою гунів.